Тріумфом національної збірної Укра­їни з пляжного футболу завершився ми­нулої неділі кваліфікаційний турнір до фіналу Кубка світу, який наступного ро­ку відбудеться в Римі. Українці не тіль­ки виконали програму мінімум, здобу­вши заповітну путівку, а й виграли самі змагання, ставши кращими на європей­ському континенті. І вдвічі приємно, що далеко не останню скрипку в складі збі­рної зіграв наш земляк Олег Зборовський, котрий на відборі провів шість ма­тчів і в кожному залишив свій автограф у воротах суперників. Тож відразу по поверненні наших збірників додому ми зустрілися з Олегом і попросили роз­повісти про себе та про успішний вояж до Італії.

- Олеже, знаємо, бачили... То­му від нас особисто і від усіх малинських уболівальників при­ймай найщиріші вітання...

— Спасибі. Чесно кажучи, не очі­кував до себе такої уваги в Малині.

— Ну-ну, це тільки початок. Гравці збірної України з пляжно­го футболу тепер справжні герої на батьківщині, бо вітчизняний футбол подібних досягнень не
має. Як зустрічали в Борисполі?

— Звичайно, як героїв. Було багато уболівальників, але нас відразу пове­зли до Равіля Сафіуліна у Міністерс­тво сім'ї, молоді та спорту. Проте ме­не найбільше вразило не це, а те, що першим на рідній землі привітав президент малинського «Променя» Оле­ксандр Степаненко. Побачивши його, так і сказав хлопцям: «А ось і мій пре­зидент ФК з Малина». Вони були шоковані, адже ніхто із керівництва їхніх клубів їх не зустрічав. Тому я дуже вдячний Саші за таку увагу.

—Ми теж вдячні Олександру Ми­колайовичу, що тримав в курсі виступів збірної в Італії і допоміг ор­ганізувати зустріч з тобою. Але цікаво, що сказав вам міністр?

— Подякував за гру і наказав го­тувати документи на звання Заслу­жених майстрів спорту України. А майстрами спорту міжнародного класу ми стали автоматично.

— Ого! То Малин тепер має Заслуженого майстра спорту й у футболі, нехай і пляжному. При­йми ще раз наші вітання. А чи не вітав тебе уже хтось із мерії, адже не кожне місто сьогодні мо­же похвалитись тим, що у ньо­му живе один із кращих пляжних футболістів Європи?

— Так, цей турнір є по суті євро­пейським чемпіонатом з пляжного футболу, і чотири його переможці стали учасниками фінального розі­грашу Кубка світу. А з нашої мерії мене поки що ніхто не вітав. Та це і не головне.

.

«ДУМАВ, ЯК ВІДДАМ КУБОК, КАЗКА ЗАКІНЧИТЬСЯ...»

    — Якщо це для тебе й справді не так важливо, то давай краще поговоримо про сам турнір. У одній восьмій Україна «гахнула»Голландію 6:0. Невже голландці «на пляжі» такі слабкі?

 — Це не голландці такі слабкі, це ми такі сильні (сміється — авт.).

— Але вже чвертьфінальний поєдинок проти Румунії виявив­ся для вас не такий веселий?

— А інакше і не могло бути, позаяк на кону стояла путівка до півфіналу і заразом на фінальний турнір Кубка світу-2011. У результаті ми здобули пе­репустку на наступний рік до Риму, але туди дуже хотіли потрапити й румуни.

— І ледь не потрапили, відразу повівши в рахунку 2:0, потім 3:1...

— Початок цієї зустрічі і справді видався жахливим, та нам вдалося переломити хід гри.

   - Далеко не в останню чергу завдяки твоєму голу за п 'ять се­кунд до свистка на перерву, ко­ли ти зробив рахунок 3:2. Це був, коли не помиляюсь, твій п'ятий гол на турнірі, і п'ятий в падінні через себе. На таке навіть чарі­вники м'яча бразильці та порту­гальці не здатні, а у тебе вийш­ло. Зізнайся, це випадковість, чи закономірність?

   — Думаю, закономірність. Ще на зборах в Туреччині ретельно від­точував цей удар, а на тренуван­нях виконував їх з добру сотню.

— Олег, скажи, а перед фіна­лом з Португалією ви вірили, що можете перемогти і цього суперника?

— По ходу турніру ми двічі, у гру­пі та півфіналі, обіграли віце-чемпіонів світу швейцарців, тож підсвідомо розуміли, що можемо перемогти і третю команду світу —
португальців. Хоча якогось особли­во настрою на цей матч не було: після виконаної програми мінімум ми вже грали у власне задоволен­ня, тож перемогли 4:2 і здобути ста­тус кращої європейської збірної.

— А чому пропускав півфінал?

-  Після гри з Румунією тренер дав відпочити, наказавши готува­тись саме до фінальної зустрічі.

— Які емоції були, коли арбітр зафіксував перемогу над Пор­тугалією?

— Стан був, як у казці: ні слова­ми не передати, ні пером описати. До тями прийшли вже під час це­ремонії нагородження: коли нам вручали Кубок, то мурашки по тілі побігли, навіть плакали з радості.

— Кілька телеканалів показа­ли, як ти ухопив Кубок і нікому не хотів його віддавати...

— Бо думав, як віддам, відразу ж скінчиться моя казка. Адже зіграти у фіналі з португальцями, та ще й гол їм забити — це давно було моєю найпотаємнішою мрією. І от вона збула­ся. Я, простий хлопець, який наро­дився і виріс у селі, тримаю Кубок Єв­ропи — хіба ж це не казка?!

— Ця твоя мрія здійснилася. А чемпіоном світу не хотів би стати?

— Звичайно, хотів би. У збірної України є всі шанси підкорити ще й цю вершину. Якщо через рік зі­граємо в Римі так, як тепер у Бібіоне. Ще в Італії усі говорили, що нам цілком до снаги зіграти наступно­го року у фіналі Кубка світу-2011.

...

«Я ЗНАЙШОВ СЕБЕ У ПЛЯЖНОМУ ФУТБОЛІ, А У ВЕЛИКИЙ ГРАЮ ЗАРАДИ ЗАДОВОЛЕННЯ»...

— Наскільки відомо, ця пере­мога — не перша у твоїй кар'єрі?

— Що стосується пляжного фут­болу, то я двічі ставав чемпіоном України. Позаторік, коли грав за «БРР», та минулого року, граючи за іншу київську команду «Майндшер», коли здобув ще й звання кращого бомбардира чемпіонату. У цьому році також виступаю за цю ж коман­ду в чемпіонаті, який проводить Асоціація пляжного футболу Украї­ни, а також у чемпіонаті, який впер­ше організувала українська Прем'єр-Ліга. В цьому турнірі «Майндшер» майже повним складом заяв­лений за ФК «Севастополь».

— Але ж і у великому футбо­лі ти теж регулярно забивав і забиваєш?

— Що є, то є. У чемпіонаті Малинського району граю за ФК «Про­мінь», також нині допомагаю ФК «Буча» і в чемпіонаті Київської об­ласті. Торік і позаторік ставав кра­щим бомбардиром цього турніру, вигравав його, але в складі ФК «Макарів». Узагалі, я починав з велико­го футболу. Проте по-справжньому знайшов себе у пляжному, а у ве­ликий граю заради задоволення.

— І матеріального теж?

— А футболіста, як і вовка, ноги годують.

— Цікаво, і як тільки встига­єш?

— Усе дуже просто: вранці граю у пляжний футбол босяком, а після обіду вже одягаю бутси. Вся справа в тому, що пляжні турніри проводять­ся здебільшого вранці, інакше сон­це так розпече пісок, що босим по ньому не вельми й побігаєш.

— Свої перші кроки у футбо­лі пам'ятаєш?

— По-справжньому захопився футболом у класі сьомому, а вже коли ходив у восьмий, то грав за федорівський «Каскад» у чемпіо­наті району. Там, на Дослідній, ку­ди переїхали мої батьки з Головок, я і робив перші кроки у футболі.

— У великому футболі ти й надії великі подавав, ледь не в п'ятнадцять літ дебютував­ши за команду майстрів у дру­гій лізі чемпіонату України?

— Я добре пам'ятаю той момент, коли вийшов на заміну за малинський «Папірник» у грі проти львів­ських «Карпат». Але трапилось це, коли мені було шістнадцять. Шко­да, що «Папірник» розвалився. Хо­роша команда була.

— Так, є що пригадати. А як склалася твоя доля після «Па­пірника»?

— Ще коли була ця команда, ме­не забрали до армії. Служив у спортроті, спочатку в Бердичеві, а по­тім у Вінниці. Після армії опинився у ФК "КХП” (Черняхів), одній із кра­щих на той час команд області, і теж трохи пограв у другій лізі українсь­кого чемпіонату. Проте розвалився Черняхівський комбінат хлібопро­дуктів, пропала й команда. А потім мене звела доля із тренером Ми­колою Костенком, котрий працював з радомишльським «Авангардом»,
який регулярно брав участь у все­українських турнірах в рамках спор­тивного товариства «Колос». От Микола Костенко і вивів мене в лю­ди, допомігши засвітитись спочат­ку в чемпіонаті Києво-Святошинського району, де я з сорока м'ячами став кращим бомбардиром, а потім і у чемпіонаті Київщини. Коли ж він став тренером пляжної команди
«БРР», то і мене запросив. Уже піс­ля перших матчів на піску я зрозу­мів, що пляжний футбол — це моє.

— А де легше грати у фут­бол — на піску, чи на трав'яно­му газоні?

— На піску важче, але цікавіше. Взагалі ж, пляжний футбол вимагає від футболіста неабияких фі­зичних кондицій і витривалості, окрім віртуозного володіння м'ячем і здатності миттєво оцінити ситуа­цію на полі та прийняти рішення.

— Не раз і не два спостерігав за твоєю грою і на піску, і на траві, і бачив, що чого-чого, а ніг ти не жалієш точно. Трав­ми не докучають?

— Тьху-тьху, доки Бог милував. Ушкодження різні були, але не та­кі, щоб після них можна було ста­вити хрест на футболі. А що сто­сується ніг, то у цій грі їх берегти не можна. Хочеш берегти ноги - грай у шахи.

— Як довго плануєш продов­жувати кар'єру футболіста?

— Доки Бог дасть здоров'я. У ме­не ж тепер нова ціль з'явилася - Кубок світу.

— Пляжна збірна України в цьому році ще гратиме у яки­хось турнірах?

— Скоріше за все, ні. Точно знаю, що зіграємо «товарняк» з росіяна­ми у Львові. А в складі «Майндшера» незабаром доведеться грати у пляжній Лізі чемпіонів у Москві.

— Росіяни, які поступилися тим же португальцям, не вель­ми схвально відгукнулись про перемогу над ними України. Мо­вляв, за Португалію не грали сильніші ї ї футболісти?

— Заздрять, от і применшують наші заслуги.

.....

«КУДИ ТИМ СПАГЕТІ ДО ДЕРУНІВ МОЄЇ ДРУЖИНИ».

— Доки ви «загоряли» на пля­жах в Італії, у ПАР завершувався чемпіонат світу з великого фут­болу. Було за кого уболівати?

— У той час ми більше перейма­лися своїм чемпіонатом світу, ніж африканським. Але я радий за Іс­панію, і за Давіда Вілью особисто, за яких уболівав. Кумиром же у фу­тболі для мене був і залишається великий Роберто Баджо.

— Він грав тоді, коли ти ще тільки починав цікавитись фут­болом. До речі, а як батьки по­ставились до твого захоплення?

— З розумінням і підтримкою. А у неділю мама навіть плакала, ко­ли підняв над головою Кубок. Во­на ніяк не могла повірити, що я та­ки чогось досяг у футболі.

— За час перебуванні в Італії, мабуть, заскучав за домашньою кухнею, чи італійська більше сподобалась?

— Як кому, а мені здається, що італійська кухня не йде ні в яке по­рівняння з українською. Куди тим спагеті до дерунів моєї дружини?

— Що ж, Олеже, от, здаєть­ся, і все. Дякую, що не відмовив у інтерв'ю, хоч мав цілком за­конне право втекти світ за очі насолодитись заслуженим від­починком.

— Відпочинку не буде. Уже сьо­годні увечері (наша розмова відбу­лася у середу вранці) зіграю за «Промінь» проти «Металурга-ДЮСШ» у чемпіонаті району (у цьому матчі Олег відзначився хет-риком).

Розмовляв Микола КУЗЬМЕНКО, тижневик "Соборна площа"